Опис актуально на 09.07.2012

Противопаркинсоническое засіб. Основними компонентами є бенсеразид і леводопа. Левовращающій ізомер ДОПА (леводопа) являє собою попередник дофаміну. Під його впливом знижується вираженість дисфагії, ригідності, гіпокінезії, тремору та слинотечі. Протипаркінсонічний ефект обумовлений перетворенням леводопи в центральній нервовій системі в дофамін, що дозволяє заповнити недолік дофаміну в нервовій системі. Значна частина препарату перетворюється в дофамін у периферически розташованих тканинах і не впливає на перебіг захворювання, але посилює вираженість побічних ефектів. Інгібітор периферичної дофа-декарбоксилази – бенсеразид дозволяє знизити кількість дофаміну в периферически розташованих тканинах, що побічно підвищує рівень леводопи, що надходить у центральну нервову систему. Оптимальним співвідношенням бенсеразида та леводопи вважається 4:1. Відчутне терапевтичний вплив відзначається через тиждень застосування препарату Мадопар. Максимальна ефективність реєструється через місяць. Завдяки капсулам ЦСС терапевтично ефективна концентрація препарату в плазмі крові створюється через кілька годин і не викликає істотно важливих коливань. Мадопар випускається в таблетованої лікарської форми у вигляді капсул.

Показання, протипоказання:

Мадопар застосовується при хворобі Паркінсона, синдром паркінсонізму (крім випадків, спричинених застосуванням антипсихотичних засобів). Мадопар не призначають при непереносимості бенсеразида, леводопи, при тяжкій патології ниркової, печінкової, ендокринної і серцево-судинних систем. Препарат не застосовується при пригнічення кістковомозкового кровотворення, при вагітності, меланомі, психозі, при грудному годуванні, пацієнтам до 30 років. При остеомаляції, виразкових ураженнях травної системи, при аритмії, інфаркті міокарда Мадопар призначають з обережністю.

Побічна дія:

У перші дні терапії препаратом Мадопар відзначається дисфагія, болі в епігастральній ділянці, зниження апетиту, блювання, нудота, ульцерогенна дія у схильних пацієнтів. Рідко реєструється ортостатична гіпотензія, порушення ритму. При тривалій терапії відзначаються дискінезії, гіперкінези, мимовільні рухи, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, лейкопенія, депресія, підвищена збудливість, безсоння, психічні розлади, порушення сну, підвищення маси тіла, запори, тахікардія.

Спосіб застосування:

Дозування проводять в індивідуальному порядку. Початкова терапія: 0, 125 грам (в 1 капсулі міститься 25 мг бенсеразида і 100мг леводопи) двічі на добу. Дозування збільшують щотижня на 1 капсулу. При реєстрації побічних ефектів препарату відміняють. Після їх зникнення дозу збільшують на 1 капсулу на день, кожні 2 тижні. Терапія Мадопаром проводиться довгостроково. Якщо протягом дня відзначаються коливання ефективності лікарського засобу, то переходять на капсули ЦСС з поступовим, повільним вивільненням. Дозу капсул ЦСС збільшують кожні 2-3 дні. При відсутності ефекту при прийомі лікарського засобу у дозі 1, 5 грама з розрахунку на леводопу, рекомендується повернутися до прийому звичайної форми медикаменту.

Особливі вказівки:

Пацієнтам з глаукомою потрібен регулярний контроль показника внутрішньоочного тиску. Мадопар в таблетках необхідно приймати під час прийому їжі, або запиваючи достатньою кількістю рідини. Капсули рекомендується ковтати цілком. За 3 дні до передбачуваного оперативного втручання під анестезією Мадопар відміняють. Неприпустима різка відміна лікарського засобу. Мадопар впливає на управління автотранспортними засобами, виконання складної діяльності.

Лікарська взаємодія:

Ризик порушення серцевого ритму зростає при одночасному призначенні дитиліну, бета-адреностимуляторів, медикаментів для інгаляційної анестезії. Протипаркінсонічний ефект знижується при прийомі тиоксантена, дифенілбутилпіперидину, бутирофенону, нейролептиків, м-холіноблокаторів, клозепина, діазепаму, фенітоїну, папаверину, піридоксину, резерпіну. Трициклічні антидепресанти знижують біодоступність лікарського засобу. Галюцинації і дискінезії відзначаються при прийомі препаратів літію. Метилдопа посилює вираженість побічних ефектів. Порушення кровообігу, тахікардія, збудження, почервоніння шкіри обличчя, запаморочення, підвищення АТ реєструється при прийомі інгібіторів МАО (обумовлено накопиченням норадреналіну та допаміну під впливом леводопи). При прийомі тубокурарину значно зростає ймовірність падіння артеріального тиску.