1 листопада 2011

Бактеріальний вагіноз – гінекологічне не запальне інфекційне захворювання. Характерно виникнення хвороби внаслідок статевих контактів. За статистикою вагінозом страждають 20% жінок репродуктивного віку. Захворювання характеризується змінами піхвової середовища і флори, знижується вироблення молочної кислоти і знижується рН піхвового середовища. Таким чином, виникла нейтральна середовище не перешкоджає розвитку різних мікробів, у тому числі трихомонад.

Мікрофлору піхви можна представити у вигляді рухомий екосистеми. В нормальному стані мікрофлора піхви містить лактобацили, які відіграють захисну функцію. Лактобацили переробляючи глікоген (у жінок репродуктивного віку епітеліальні клітини піхви містять глікоген у великій кількості) в молочну кислоту, тим самим, знижуючи кислотність піхви. Крім цього, лактобацили здатні утворювати перекис водню. Перекис водню і кисле середовище піхви пригнічують розмноження умовно-патогенних бактерій (стрептококів, стафілококів, анаеробних бактерій, кишкової палички, Mobiluncus spp, Gardnerella vaginalis.). Які в невеликих кількостях виявляються в мікрофлорі піхви переважної більшості жінок.

Якщо в організмі знижується частка лактобацил то замість них займають в екосистемі умовно-патогенні бактерії (Gardnerella vaginalis в першу чергу). Останні сприяють виділенню летких амін, які за запахом порівнянні з запахом тухлої риби.

Бактеріальний вагіноз не передається статевим шляхом, оскільки не є венеричним захворюванням. Бактерії-збудники бактеріального вагінозу (насамперед Gardnerella vaginalis) можуть передаватися при статевих контактах. Але їх передача від жінки до жінки не може служити основною причиною захворювання. Оскільки в невеликих кількостях ці мікроби входять до складу мікрофлори піхви переважної більшості жінок.

Незахищені статеві контакти, проте, можуть відігравати певну роль у появі бактеріального вагінозу. Тут вся справа не в інфекційному зараженні, а в тому, що насіння статевого партнера або декількох статевих партнерів є причиною зміни мікрофлори піхви.

Основною причиною захворювання є не просто присутність бактерій-збудників бактеріального вагінозу (вони присутні майже у кожної жінки в малих кількості), а зміна пропорцій умовно-патогенних мікробів (які викликають бактеріальний вагіноз) і лактобацил. Частка лактобацил при бактеріальному вагінозі знижується, а частка збудників хвороби збільшується. Тому бактеріальний вагіноз в медицині зветься дисбактеріозом піхви.

До виникнення бактеріального вагінозу можуть призводити як внутрішні впливи організму, так і зовнішні впливи, так звані екзогенні і ендогенні фактори. Це можуть бути зміни гормонального фону, зниження імунного захисту, порушення в роботі кишечнику, зокрема мікробіоценоз. Викликати захворювання можуть і такі причини, як застосування антибіотиків, гормональних препаратів, імунодепресантів, а також перенесені раніше запальні захворювання сечостатевої системи.

Бактерії-збудники бактеріального вагінозу не небезпечні для чоловіків. Чоловіки, у яких був виявлений збудник Gardnerella vaginalis, як і статеві партнери хворих бактеріальним вагінозом жінок, в лікуванні не потребують.

Симптоми бактеріального вагінозу

Бактеріальний вагіноз не має специфічних ознак. Для захворювання характерні деякі клінічні прояви, це рясні кремоподібні виділення з піхви. Вони однорідні мають сірувато-білий колір, найчастіше прилипають до стінок піхви. З-за розпаду амінів, які виробляють бактерії, піхвові виділення часто мають неприємний, так званий «рибний» запах. Виділення викликають такі симптоми бактеріального вагінозу як печіння та свербіж у піхві. Часто це стає причиною запальних захворювань жіночих статевих органів, неприємних іноді хворобливих відчуттів під час статевого акту.

Існують кілька типів вагініту, для кожного з них існує своя симптоматика:

• Аеробний вагініт – з'являється в результаті попадання на слизову аеробної мікрофлори, під час одночасного зниження нормальної лактофлори піхви.
• Трихомонадний вагініт – є одним з найпоширеніших типів вагініту.
• Кандидозний вагініт – запальний грибок, що основними збудниками якого є дріжджоподібні грибки Candida.
• Алергічний вагініт – є одним з видів генітальної алергії, який викликається використанням препаратів для запобігання небажаної вагітності або лікування захворювання статевих органів.
• Десквамативний запальний вагініт — один з видів неспецифічного вагініту.

Діагностика бактеріального вагінозу

Діагностування захворювання проводять у кілька етапів. У першу чергу проводиться лабораторне дослідження мазків на наявність ключових клітин. При фарбуванні мазка метиленовим синім можна виявити плоскі епітеліальні клітини, до яких прикріплені гарднерели, з-за чого клітини набувають як би приперчений вигляд. Крім цього лабораторний аналіз мазків включає аминовый тест. При дослідженні піхвові виділення розбавляються з 5-10% розчином гідроокису калію. Виникаючий при цьому запах, риби або точніше кажучи аминовый запах говорить про наявність захворювання.

Діагностика бактеріального вагінозу також включає визначення рівня рН мікрофлори піхви. Для цього безпосередньо під час огляду на гінекологічному кріслі лікар вводить за допомогою пінцета рН папір секрет влагалишного склепіння. Наявність захворювання визначається при рН 4, 5.

Наявність всіх цих ознак, а також симптоми бактеріального вагінозу точно підтверджують діагноз. Діагностувати захворювання можна і методом виділення чистої культури бактерій, але така діагностика малоефективна. Це пов'язано з тим, що більше 58% здорових жінок мають високий рівень мікробів Gardnerella vaginalis в піхвовому секреті.

Лікування бактеріального вагінозу

Захворювання потребує консервативного лікування. Призначається прийом антибіотиків, таких як метронідазол, кліндаміцин, тинідазол. Вони виробляються в препаратах для перорального та вагінального використання. Це флагіл, метрогель, клеоцин, тиндамакс. Влагалишные препарати більш ефективні, їх частіше включають в лікування бактеріального вагінозу. Вони викликають менше побічних ефектів, але залишається ризик виникнення молочниці.

Оптимальним способом лікування бактеріального вагінозу служить метронідазол (наприклад, трихополприймати протягом 7 діб 2 рази в день по 500 мг всередину. Іноді препарат важко переноситься (може викликати нудоту). Абсолютно не сумісний з алкоголем. Але системне лікування може знизити ймовірність ускладнень викликаних бактеріальним вагінозом.

Резервні препарати:

Кліндаміцин (далацин, климицин) протягом 7 діб 2 рази на день по 300 мг всередину. Кліндаміцин сприяє придушенню росту не тільки бактерій Gardnerella vaginalis, але також і лактобациллов (Lactobacillus spp.). Кліндаміцин призначається в разі непереносимості хворими метронідазолу.

Крем Кліндаміцин, з концентрацією 2% (далацин) вводять за допомогою доданого аплікатора в піхву протягом 5 діб 1 раз на день (на ніч). Звичайно, місцеве лікування переноситься набагато краще, проте менш ефективно системного лікування знижує ризик ускладнення бактеріального вагінозу.

Гель Метронідазол, 0, 75% (метрогіл, флагіл) вводять у піхву за допомогою доданого аплікатора протягом 5 днів 2 рази на добу. Як і з попереднім препаратом, місцеве лікування переноситься набагато краще, проте менш ефективно системного лікування знижує ризик виникнення ускладнень бактеріального вагінозу.

Існує інше лікування бактеріального вагінозу, його система складається з двох етапів. По-перше, необхідно придушити розмноження патогенів. Для цих цілей використовується зрошення розчинами борної і молочної кислот, але є і більш сучасні медичні препарати. А саме, препарат флуомизин — антисептичний ліки широкого спектру дії — застосовується інтравагінально по одному разу (по одній таблетці) протягом 6 днів.

Варто відзначити, що даний препарат можна використовувати в процесі вагітності для санації пологових каналів. Вона виконується за тією ж схемою, початок терапевтичного лікування через 6-7 днів до ПДР.

На другій стадії здійснюється відновлення біоценозу піхви. Для цих цілей використовуються місцево еубіотикилікарські седства, містять штами лакто - і біфідобактерій.

Ускладнення бактеріального вагінозу: неприємний запах виділень, дискомфорт, свербіж; розвиток ендометриту (після кесаревого розтину, післяабортного, післяпологового); ризики передчасних пологів і викидня на пізніх термінах вагітності.