21 травня 2012

Імунодефіцити – це послаблений стан імунної системи людини, яке в підсумку призводить до більш частих захворювань інфекційними недугами. При імунодефіциті інфекції протікає більш важко, ніж у звичайному стані. Така хвороба у людей з імунодефіцитом також важче піддається терапії.

Згідно походженням імунодефіцити підрозділяють на первинні (тобто спадкові) вторинні (тобто придбані).

Головними ознаками імунодефіциту обох типів є хронічні інфекційні хвороби. При таких станах відбувається ураження інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів, шкіри, ЛОР-органів і ін Прояв хвороб, їх тяжкість і різновиди визначаються залежно від того, який вид імунодефіциту має місце у людини. Іноді внаслідок імунодефіциту в людини розвиваються алергічні реакції і аутоімунні захворювання.

Первинний імунодефіцит

Первинний імунодефіцит – це хвороба імунної системи, що має спадковий характер. Згідно з медичною статистикою, подібний дефект проявляється у однієї дитини на десять тисяч. Первинний імунодефіцит – недуга, яка передається дітям від батьків. Існує дуже багато форм цього стану. Частина з них може відкрито проявлятися практично відразу після народження дитини, інші форми імунодефіциту багато років не дають про себе знати. Приблизно в 80% випадків до часу діагностики первинного імунодефіциту вік пацієнта не перевищує двадцяти років. Близько 70% випадків первинного імунодефіциту діагностується у представників чоловічої статі, так як більшість синдромів безпосередньо пов'язане з X-хромосомою.

При первинному імунодефіциті генетичні дефекти, підрозділяють на кілька груп. При гуморальних імунодефіцитах в організмі не виробляється достатня продукування антитіл або імуноглобулінів; при клітинних імунодефіцитах має місце лімфоцитарний імунодефіцит; при дефекти фагоцитозу бактерії не можуть повноцінно захоплюватися лейкоцитами; при дефекти системи комплементу спостерігається неповноцінність білків, які руйнують чужорідні клітини. Крім того, виділяються комбіновані імунодефіцити, а також ряд інших імунодефіцитів, при яких існують проблеми з основними ланками імунітету.

У більшості випадків первинні імунодефіцити – це стани, які зберігаються у людини протягом всього його життя. Однак дуже багато пацієнтів, у яких недуг був діагностований вчасно, і було забезпечено його адекватне лікування, мають нормальну тривалість життя.

Вторинний імунодефіцит

Під вторинним імунодефіцитом слід розуміти наявність набутих хвороб імунної системи. В даному випадку, як і при первинних імунодефіцитах, мова йде про занадто частих атаках інфекційних хвороб у зв'язку з ослабленим імунітетом. Найбільш відомим прикладом даного типу імунодефіциту є СНІД, який розвивається в результаті ВІЛ-інфекції. Крім того, вторинні імунодефіцити виявляються під впливом лікарських засобів, опромінення, визначених хронічних хвороб. Вторинний імунодефіцит може спостерігатися у хворих, які звертаються до лікаря з скаргами на різні недуги.

В цілому, всі дії, які, так чи інакше, викликають ослаблення імунної системи людини, сприяють розвитку в нього вторинного імунодефіциту.

Крім того, цей стан виникає при дефіциті харчових, при яких спостерігається білково-калорійна недостатність, а також недолік вітамінів і мікроелементів. В даному випадку особливо згубно позначається на стані людини дефіцит вітаміну А, селена, цинку. Також в групу ризику імунодефіцитів входять люди, які мають хронічні метаболічні розлади, що виникають внаслідок хвороб печінки і нирок. В деякій мірі схильні до розвитку імунодефіциту і люди, що перенесли серйозну операцію або травму.

При вторинних імунодефіцитах важливо якомога раніше виявити бактеріальні інфекції і зробити необхідне лікування.

Як проявляється імунодефіцит

Головним і в деяких випадках єдиним ознакою імунодефіцитів є схильність людини до дуже частого прояву інфекційних захворювань. Для стану імунодефіциту характерно прояв рецидивуючих респіраторних інфекцій. Проте в даному випадку лікарі чітко розмежовують прояви імунодефіциту і так звану хворобливість дітей, які часто заражаються застудою від однолітків.

Більш характерною ознакою імунодефіциту є прояв тяжкої бактеріальної інфекції, яка має рецидивуючий характер. Як правило, при її розвитку періодично відбувається повторення болю в горлі, а також інфікування верхніх дихальних шляхів. В результаті у хворого розвивається хронічний синусит, бронхіт, отит. Також характерною особливістю імунодефіцитного стану є легкість розвитку і подальшого прогресування захворювань. Так, у хворих з імунодефіцитом бронхіт дуже легко переходить в пневмоніюпроявляється дихальна недостатність і бронхоектази.

Крім того, у таких хворих дуже часто проявляється інфекції шкірних покривів, слизових оболонок організму. Так, найбільш характерними станами в даному випадку бувають виразки у роті, пародонтит, молочниця, яка має стійкість до лікування. Крім того, у пацієнтів з імунодефіцитом дуже часто на тілі розвиваються бородавки і папіломимає місце екзема і облисіння.

Типовим проявом цього стану може бути також ряд розладів травної системи, наприклад, діарея, мальабсорбція.

У більш рідкісних випадках при імунодефіциті діагностуються гематологічні порушення, наприклад, лейкопенія, аутоімунна гемолітична анемія та ін.

У деяких випадках можуть спостерігатися припадки неврологічного характеру: судоми, енцефаліт, артрит, васкуліт. Є відомості про підвищену частоту розвитку раку шлунка у таких хворих.

Діагностика імунодефіциту

У процесі діагностики імунодефіцитного стану лікар обов'язково звертає пильну увагу на сімейний анамнез. Так, цілком можливо, що в сім'ї мають місце часті аутоімунні хвороби, рання смертність, ранній прояв злоякісних хвороб. Також на подібний діагноз може вказувати побічна реакція на вакцинацію. Проведення променевої терапії деяких областей тіла також може бути передумовою до встановлення такого діагнозу.

Оглядаючи пацієнта, лікар обов'язково звертає увагу на його зовнішній вигляд. Як правило, така людина виглядає особливо болючим, у нього дуже бліда шкіра, він постійно страждає від загального нездужання. Важливий пильний огляд шкіри, так як при імунодефіциті часто проявляється піодермія, везикулярна висип, екзема.

Крім того, для стану імунодефіциту характерні й інші прояви: виникнення запалення очей, хронічні хвороби ЛОР-органів, набряки ніздрів, хронічний затяжний кашель.

Для встановлення точного аналізу необхідно провести ретельне обстеження хворого. На першому етапі досліджень, як правило, призначається розгорнутий аналіз крові, скринінгові тести, визначення рівня імуноглобулінів. Також призначаються інші дослідження, які дозволяють визначити, який тип інфекції має місце у людини. Якщо у хворого визначається рецидивуюча інфекція, то огляди такого хворого проводяться регулярно. При необхідності, залежно від клінічної ситуації, проводиться взяття мазків та наступні мікробіологічні дослідження.

Ускладнення імунодефіцитів

Як часто виявляються ускладнень обох типів імунодефіцитів слід, в першу чергу, відзначити серйозні інфекційні хвороби. Це сепсис, пневмонія, абсцес та ін. В кожному конкретному випадку прояви імунодефіцитів ускладнення визначаються індивідуально.

Вірус імунодефіциту людини

Вірус імунодефіциту людини прийнято відносити до сімейства ретровірусів. На сьогоднішній день медики визначають два типи цього вірусу — ВІЛ1 і ВІЛ2. Їх принципові відмінності полягають у антигенних та структурних особливостях.

Вірус імунодефіциту людини не є стійким до впливу особливостей зовнішнього середовища. Його знищує практично кожна речовина з дезінфікуючими властивостями. Вважається, що цей вірус може бути в кожної біологічної рідини людського організму. Але при відсутності крові в такій кількості рідини вірусу недостатньо для того, щоб відбулося інфікування. Отже, надто небезпечними біологічними рідинами вважається слина, піт, сльози, блювотна маса. У той же час у кожної рідини, яка пов'язана з лімфою містить вірус у великих кількостях. Саме тому дуже високий ризик передачі ВІЛ при статевих контактах, а також у процесі вигодовування дитини грудьми. Отже, найбільш небезпечними рідинами організму з точки зору зараження ВІЛ є кров, вагінальні секрети, лімфа, сперма, цереброспінальна, асцитичної, перикардіальна рідини, грудне молоко.

Вірус імунодефіциту людини, виявляючись в організмі, потрапляє в клітини-мішені, які є регуляторами в процесі імунної відповіді. Поступово вірус потрапляє в інші клітини, і патологічний процес відбувається в різних системах і органах.

В процесі загибелі клітин імунної системи проявляється імунодефіцит, симптоми якого викликає вірус. Під його дією у людини розвиваються хвороби, що мають як інфекційний, так і неінфекційний характер.

Тяжкість хвороби і швидкість її прогресування безпосередньо залежить від наявності інфекцій, генетичних особливостей організму людини, його віку та ін. Інкубаційний період триває від трьох тижнів до трьох місяців.

Після цього настає стадія первинних проявів, на якій у хворого виявляються різноманітні клінічні симптоми і активно продукуються антитіла. Ця стадія у різних людей може протікати по-різному. Можливо її безсимптомний перебіг, наявність гострої інфекції без вторинних захворювань, а також інфекція з вторинними захворюваннями.

У процесі переходу вірусу в субклінічну стадію поступово наростає імунодефіцит, лімфовузли у людини збільшуються, в той же час уповільнюється швидкість розмноження ВІЛ. Ця стадія досить тривала: вона іноді триває до двадцяти років, хоча середня тривалість складає близько шести років. Пізніше у хворого розвивається синдром набутого імунодефіциту.

Синдром набутого імунодефіциту

Вперше про синдром набутого імунодефіциту світ дізнався в середині 80-х років двадцятого століття. На той момент медики виявили невідому хворобу, для якого було характерно прояв імунодефіциту у дорослих людей. Було встановлено, що імунний дефіцит у них проявився вже в дорослі роки. Отже, дану хворобу тоді почали називати синдромом набутого імунного дефіциту, скорочено-СНІД. На сегоднянший день СНІД поширився до рівня епідемії.

При розвитку у хворого синдрому набутого імунодефіциту його організм не може протистояти атакам навіть відносно нешкідливих мікроорганізмів.

Діагностика ВІЛ-інфекції проводиться за допомогою спеціальних лабораторних методів досліджень. Однак лікарських засобів, які ефективно впливають на вірус Сніду, на сьогоднішній день не існує.

Лікування в основному спрямовано на подолання вторинних інфекцій, що розвиваються внаслідок імунодефіциту.

Лікування імунодефіцитів

Найбільш важливим моментом для людей, у яких діагностовано імунодефіцит будь-якого типу, є максимальне дотримання принципів здорового способу життя і уникнути інфекцій. Не менш важливо регулярно проходити огляди у стоматолога.

Хворим з імунодефіцитним станом важливо вчасно діагностувати грибкові і бактеріальні інфекціїі проводити їх подальшу адекватну терапію.

Існують стани, при яких необхідне постійне профілактичне лікування антибіотиками. Якщо у людини мають місце інфекції грудної клітини, то в даному випадку доцільним є лікування за допомогою фізіотерапії, а також регулярного виконання спеціальних фізичних вправ. Іноді в якості профілактичних засобів необхідний прийом препаратів з противірусною дією, наприклад амантадину, римантадина.

У більшості випадків терапія при імунодефіциті проводиться за допомогою внутрішньовенного або підшкірного введення імуноглобулінів. Проте слід врахувати, що хворим з серцевою недостатністю лікування імуноглобуліном протипоказано. На сьогоднішній день практикуються також інші види лікування імунодефіциту, однак деякі з них ще перебувають на стадії експериментальних розробок.

У процесі лікування первинного імунодефіциту важливо в кожному конкретному випадку визначити, наскільки виправдане застосування рідких вакцин. У всіх випадках пацієнтам, у яких був діагностований первинний імунодефіцит, важливо не вживати алкоголь, не палити.

Імунокорекцію на сьогоднішній день виробляють з допомогою кількох методів. Це трансплантація кісткового мозку, застосування імуномодуляторів, імуноглобулінів.

При лікуванні вторинного імунодефіциту використовуються загальні принципи допомоги. Це вакцинація, боротьба з інфекцією, проведення замісної терапії.

Профілактика імунодефіцитів

Щоб попередити прояв первинних імунодефіцитів, необхідно визначити ймовірних носіїв дефектних генів у сім'ях, які мають позитивний анамнез. При певних патологіях можливе проведення пренатальної діагностики.

Зважаючи спадкового характеру первинних імунодефіцитів на сьогоднішній день немає заходів профілактики для даного виду захворювань.

У якості профілактичних заходів для попередження вторинних імунодефіцитів важливо уникати зараження ВІЛ-інфекцією. Для цього дуже важливо ніколи не допускати незахищених сексуальних контактів, переконуватися в тому, що застосовуються медичні стерильні інструменти та ін До групи ризику зараження ВІЛ також входять наркомани, які навіть при одноразовому ін'єкційному введенні наркотику ризикують заразитися вірусом.